3 приводу ідеологічної збірки від ПУ

Повідомлень: 376 Звідки: Херсон

Ось, що вийшло:
http://patriotukr.org.ua/index.php?rub=news_w&id=282

А от аналіз цієї збірки, що справді вартий уваги. (якщо не лінь, можете почитати)

Політичний референт
ВО „Тризуб” ім. С.Бандери
підполковник Іван СУТА

Степан Бандера: „ІДЕЙНУ ЗБРОЮ ВОРОГА ВІДКИНУТИ ТОТАЛЬНО…”

Під час вивчення нових публікацій на тему націоналізму, що чимраз більше з’являються у ЗМІ та видавництвах, до ВО „Тризуб” ім. С. Бандери потрапила мало чим, на перший погляд, примітна брошура „Український соціальний націоналізм” видана в Харкові у 2007 році під рубрикою – „Бібліотека організації „Патріот України” (далі „ПУ”). В анотації, зокрема, зазначається, що це „збірка ідеологічних робіт та програмових документів”. На обкладинці, окрім помилкового і неприродного визначення „соціальний націоналізм”, нічого такого не має, що могло би насторожити пересічного читача цієї брошури. Однак, це не стосується націоналістів, тих, хто у практичній боротьбі за реалізацію української національної ідеї, також відслідковує різні псевдонаціоналістичні течії, рухи, організації, що цьому перешкоджають.

Тому варто не лише прочитати, а й осмислити викладене у брошурі. Отже, прочитали, осмислили і готові показати громаді, якого нового „троянського коня” їй вкотре готують. Для того щоби краще ознайомити читача з проблематикою, ввести його в хід подій, треба зробити короткий вступ.

З кожним роком, чим раз більше вживаються терміни – національна ідея, нація, націоналізм. В противагу світовому глобальному імперіалізму – гряде доба націоналізму. Україна не виключення, не другорядний, а ключовий гравець у розв’язці цієї світової проблеми.

Активні люди, що скуштували гірких плодів псевдодемократії та навчені уроком „помаранчевої революції” шукають своє подальше місце у суспільно-політичному житті, чим раз більше ототожнюють свої проблеми з проблемами нації, вивчають матеріали з історії націоналістичного руху, ідеології українського націоналізму. Інші, що перебували в різних псевдонаціоналістичних організаціях під зростаючим обсягом незнаної їм досі інформації, відходять від своїх, нав’язаних їм попередніх поглядів, змінюють свою політичну та релігійну орієнтацію. Одночасно, дехто пробує знайти себе у націоналістичному русі, починає писати, пропонувати власні погляди громаді. У переважній більшості ця писанина витворена людьми без революційної практики та участі в національно-визвольній боротьбі, а отже далека від націоналізму, обмежується лише вузькими національними рамками. А все через те, що ніхто не вийшов на головну політичну проблему – бездержавність української нації в державі Україна. Бо, допоки не вирішене головне політичне питання – створення української національної держави (УССД), – доти жодна інша (соціальна, економічна, політична, освітня, культурна, релігійна тощо) проблема ніколи не буде вирішуватися “нічийно” - безідейною владою на користь народу. Чи останні шістнадцять років дали замало підтверджень цього?

Але керуються ці люди почуттям особистої відповідальності та патріотизму, намірами знайти шляхи, що приведуть до істини. Їхня писанина, переважно не має особливої новизни, іноді навіть шкідлива, але й не тягне за собою якихось небезпечних наслідків. Національно-свідомі, активні люди в процесі пошуку. Тому спроба поділитися з іншими своїми думками для них цілком нормальне і закономірне явище. За часи незалежності вийшла не одна сотня різних публікацій на згадану тематику.

ВО „Тризуб” ім. С. Бандери, вже багато років видає, як під рубрикою „Бібліотечка націоналіста”, так і під власним авторством десятки книг, сотні статей. У них подано чіткий аналіз поточної суспільно-політичної ситуації та рекомендації до дії – владі, політикуму, громаді. Причому робилося і робиться це з висоти ідеології українського націоналізму, розглядається крізь призму національних інтересів. Всі вони - на часі. У них були: як адекватні оцінки так і безпомилкові прогнози, які, на жаль, завжди підтверджувалися. Після написаної В.Іванишиним у 1992 році першої у часи незалежності фундаментальної праці „Нація, державність, націоналізм” вийшли й інші програмні праці: „Українська ідея і перспективи націоналістичного руху”(2000), „Третій – український шлях”(2001), „Вибір нації – 2002”, „На розпутті велелюднім”(2003), „Кримський вузол”(2005), „Рецепція благовістя”(2006), які стали етапними в нинішньому розвитку теорії й практики українського націоналізму. Значним досягненням в ідейній та програмній площинах українського націоналізму на сучасному етапі національно-визвольної боротьби є розроблена „Тризубом” у 2003 році і запропонована суспільству „Програма реалізації української національної ідеї в процесі державотворення”.

Завдяки цим та багатьом іншим, в т.ч. і не членів „Тризуба”, публікаціям вдалося позбутися стагнації, що виникла в націоналістичному, враженому бацилою „партійщини”, показано напрямні розвитку націоналізму на сучасному етапі у різних сферах його функціонування, започатковано перші перспективні кроки щодо консолідації націоналістичних організацій.

Цілком інше призначення мають матеріали надруковані у згаданій вище брошурі, випущеній „Патріотом України”. Це стає зрозуміло одразу ж перегорнувши сторінку і прочитавши лише зміст книги: „Український расовий Соціал-Націоналізм – ідеологія організації „Патріот України” (А.Білецький), „Перспектива Серединної Європи” (С.Вишинський), „Економічний націоналізм як ефективний метод побудови національної економіки”(М.Головко), „Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму”(А.Ілієнко), „Політична демократія. Погляд Соціал-Націоналізму”(В.Кривошеєв), „Соціал-Націоналістичний рух та його основні завдання”(О.Однороженко).

Не пригадуєте де ми вже це бачили і чули?

Перше, що виникає в уяві, прочитавши заголовки – спільний парад нацистів та комуністів у Бресті в 1939 році та система концентраційних таборів і трудових колоній, створених одними і другими. (Моя мама, дві бабусі та тесть мали змогу у повному обсязі відчути всі „привілеї” перебування на їхніх „курортах”).

На перший погляд, здається, не варто звертати жодної уваги, на цю нісенітницю „заквашену” на ідеологічному історичному мотлосі, вступати у полеміку із авторами цієї збираниці штучно поєднаних з націократією – расових, нацистських, фашистських й комуністичних ідей та доктрин. Хто ж з нормальних людей на це „клюне”?

І все ж відповісти треба. Не тому, що нам треба остерігатися тих ідей, які нам пропонують майбутні, як вони себе вважають, – вожді, „фюрери” та „гауляйтери”. Проблема в іншому. Завжди, коли щось подібне в „царині ідеології” публікується, то одразу постає два логічних питання: „Хто це писав: ідіот та невіглас, чи свідомий провокатор?” і „кому це потрібно?”.

Брошурку писав не один автор, а декілька. Враховуючи, що там є й офіційні програмові документи організації, то щось не віриться, що ця робота колективно написана в одній з психічних лікарень. Отже про ідіотизм тут не йдеться. Постає закономірне питання: „Кому це потрібно?”.

Щоб на нього відповісти, треба провести невеликий екскурс в історію боротьби українців за УССД, а заодно показати, що замаскована під націоналізм чергова писанина „вождів” „ПУ” не має жодного відношення до ідеології та практики українського націоналізму.

Історія національно-визвольних революцій чи війн свідчить, що лише націоналізм приводить націю до цілковитого її визволення, створення передумов до нового життя та повнокровного розвитку в перспективі. Є націоналізм державного і націоналізм бездержавного народу, а тому завдання у них різні. Перший – змагає до розвою нації, другий – до здобуття її державності. Більшість народів Європи мають свої національні держави, де влада є носієм національної ідеї та захисником національних інтересів. Головне завдання їхніх націоналізмів, під сучасну пору, – позбутися глобальної доктрини творення політичних націй та вивести свої нації з під отупляючого пресу моральної, релігійної та духовної деградації.

Україна національною державою ще не стала. Навпаки, позбувшись у 1991 році зовнішньої окупації, українська нація опинилася під пресом антиукраїнського режиму внутрішньої окупації, який оголосив їй війну на цілковите знищення, шляхом підрубування національних коренів та виродження у так звану „політичну націю”.

Про це, заявляла Ю.Тимошенко на „помаранчевому” майдані. На цьому наголошують інші „помаранчеві” і „біло-блакитні” лідери. А тому поряд з тими проблемами, що мають державні народи, перед українським націоналізмом стоїть генеральне завдання: здобути національну державу.

Чому здобувши незалежність, Україна не стала національною державою, а українці державницькою нацією? Тому що: „Демократи, як і „вчорашні”, відстоювали і відстоюють до нині під виглядом незалежності України щось географічно-адміністративне і космополітично-„народне”, а не державну незалежність української нації”(В.Іванишин). Отже причина зрозуміла – відхід від націоналізму та підміна його демократизмом вкотре зробила свою чорну справу, обернулася поразкою і для демократів і для всього українського народу.

З тої ж причини була втрачена державність українців у 1918-20 роках. Тодішня соціал-демократична маячня дорого обійшлася українському народові. Коли довкола нас усі народи боролися за свої національні держави (прибалти, фіни, поляки, чехи, мадяри та ін.), українці під впливом власних соціал-демократичних вождів, проміняли українську національну ідею на торжество соціалізму. Наслідки добре відомі.

Розвиваючи тему причин українських поразок, В. Іванишин у 2000 році писав: „І не шукаймо пояснень і морального виправдання української національної ганьби і сімдесятилітнього рабства лише в загребущості комуно-імперської Москви. Більшовицька наволоч ніколи не змогла б такими мізерними силами окупувати й уярмити Україну. Їй підготували ґрунт усі ті, що задовго до 1917 року цілі десятиліття „несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слов велику силу, та й більш нічого”, ті, що з місця відкидали українську національну ідею як утопію чи „буржуазну” провокацію, ті, що своєю модно-„прогресивною” соціал-демократичною демагогією порізнили українців і переорієнтували їх із боротьби за власну державу на сусідове поле і комору…”.

Тепер – ґрунт готують інші. Для чого і для кого?

Не буду інтригувати читача. Перше – для дискредитації націоналізму, щоби не дати українцям можливості його пізнати й осмислити та жити, діяти і боротися згідно його істин. Друге – для нас з вами – українців, щоб ми не стали господарями своєї долі на своїй землі, бо це означає кінець панування в Україні різних зайд із привілейованих представників національних меншин.

Це легко можна довести. Лише треба піднятися над нинішніми проблемами, подивитися з висоти національної ідеї на магістральний шлях буття української нації, на ті чинники, які зберегли нас українцями впродовж семи століть бездержавності, завдяки яким ми – українці зберегли всі ознаки окремішньої, неповторної нації з усіма її складовими: духовністю, вірою, мовою, культурою, родинними обрядами, національними традиціями. Одночасно побачити й те, що завадило нам здобути чи вберегти державність і омріяну свободу в часи Б.Хмельницького, І.Мазепи, УНР, після грудневого референдуму 1991року. Лише брак націоналізму є причиною поразок українців на цих переломних історичних віхах нашої буремної історії.

А що маємо нині? Маємо знову дві перспективи – або стати на шлях націоналізму і за короткий час стати державницькою нацією, або від нього відмовитися чи прийняти його спотвореним, загорнутим в чужі „ідейні онучі” і втратити те що маємо: хоч і поневолену внутрішніми окупантами, але незалежну державу – плацдарм для перетворення її в „свою хату”, в якій „своя й правда, і слава, і воля…”

Всупереч небаченому досі пресу денаціоналізації, завдяки наявності держави Україна, в гущі українських народних мас йде невпинний процес національного пробудження та ріст національної свідомості, зростають радикальні настрої та бажання діяти. Цей всезростаючий національно пробуджений табір одні (націоналісти) намагаються спрямувати у вир боротьби за національну державу, і в ході цієї боротьби утворити організований націоналістичний рух, інші (різношерсті вороги) з допомогою влади та іноземних спецслужб, вкотре дезорієнтувати та повести українців на манівці.

Завдяки націоналістам національна ідея стала фактом в українській політиці. На наступних етапах національно-визвольної боротьби вона стане – фактором. Хочуть наші недруги цього чи ні, з нею доведеться рахуватися; замовчувати її, приховувати від народу, як було раніше, вже не вдасться нікому. Такі позитивні, хоч і вимушені для антиукраїнської системи влади кроки, як визнання Голодомору-33 року геноцидом проти українців, присвоєння генералу Р.Шухевичу-Т.Чупринці звання Героя України, поїздка Президента України на святкування 90-річчя бою під Крутами, фінансування і проведення олігархом-„українцем” Д.Жванією фестивалів різдвяних вертепів у Івано-Франківську та інші реверанси в українській бік – є незаперечними свідченнями переломного етапу у формуванні свідомості українців. Тому й казяться антиукраїнські спецслужби у своїх імперських центрах, і в першу чергу – Москві. Стосовно націоналізму діють вони за старими методами: де можна усунути прояви націоналізму фізичним способом, то усувають, а де це неможливо, то підмінюють чимось іншим, одночасно створюючи псевдо націоналістичні структури.

Лише дві інституції – Божа і людська, що нерозривними узами пов’язані одне із одним, послідовно й безкомпромісно поборюють наміри сатани і його слуг в людській подобі опанувати світом. Це – створена Сином Божим – Єдина Свята Соборна Апостольська Церква та проповідуване нею християнство і створені Божим Провидінням суверенні нації та витворений ними націоналізм.

Лише вони, і ніщо інше, виведуть Україну, і все людство з того загрозливого стану, у якому вони опинилися. Усе інше, те, що протиставляється їм, чи підмінює їх, – від лукавого, під яким соусом воно б не було подано: чи під солодкуватим, улесливим і підступним – лібералізмом, чи під брутальним і нахабним – комунізмом, нацизмом чи расизмом всіх мастей і відтінків. І одне, і друге (і все інше) служить одній єдиній меті: повести людей, народи і нації дорогою від Бога – у лоно диявола, а різняться вони лише методами та формою діяльності. Вони доповнюють одне одного, трансформуються чи пристосовуються до обставин, міняються місцями, але ніколи не знищують ідейних „здобутків“ своїх попередників, бо потрібні одне одному. Вони є складовими однієї системи, гвинтиками одного пекельного організму, чинять одну справу: воюють проти Бога, Його Заповідей і створених Ним вільних народів та націй.

У цій боротьбі темні сили диявола постійно змінюються, залежно від історичних, політичних та інших обставин. Але завжди поряд і завжди готові стати в авангарді боротьби проти Творця і його творіння – людини органічно вписаної Ним в буття окремішніх націй та народів; єдиним фронтом йдуть: комунізм, різні форми соціалізму, космополітизм, інтернаціоналізм, імперіалізм, фашизм, расизм, нацизм, анархізм, демократизм, лібералізм, глобалізм, фундаменталізм, масонство, гомосексуалізм, наркоманія, поганські і псевдохристиянські секти та всяка інша нечисть.

Так як неможливо знищити Віру в Христа, так і неможливо знищити християнство. Так як неможливо знищити націю, так і неможливо знищити й те, що разом з нею народилося, що нерозривно з нею пов’язано – її аура, імунітет, розум, серце і душа – націоналізм. А якщо не можливо знищити, то ворог намагається на деякий період бодай нейтралізувати, зменшити впливи, підмінити іншим сурогатом. Тому нині, скориставшись проблемами що виникли в ряді націоналістичних організацій, вкотре зроблено спробу його очорнити, або хоча би ототожнити з ворожими ідейними чинниками: нацизмом, расизмом, неоімперіалізмом – завдання які, як і інші новоспечені „ревізори” націоналізму, виконують нинішні ідейні наставники реанімованого „Патріота України”.

Проблеми є, і не малі. Їх слід чим скоріше виправляти, але зроблять це націоналістичні організації самі, без втручань ззовні. „Тризуб” ім. С.Бандери знає проблеми, які виникли в націоналістичному таборі. Знає об’єктивні і суб’єктивні причини, які їх породили, бачить і пропонує шляхи їх усунення. Організація ніколи, і ні від кого їх не приховувала. Завжди підтримувала усе, що було корисним для Справи, звертала увагу на недоліки, поборювала їх, дискутувала, критикувала, пропонувала.

У 2000 році В.Іванишин писав: „Український націоналізм – єдина природна, народорятівна і націотворча ідеологія, бо випливає не з видуманої чи запозиченої політичної доктрини, а з глибин буття, духовності та життєвих інтересів нації”. Саме тому всі вороги і грабіжники, які всідалися на шию українцям, цілком обґрунтовано своїм головним ворогом вважали українських націоналістів, переконували в цьому народ, націоналістів винищували, а націоналізм паплюжили і замість нього пропонували народові якусь доктрину: комунізм, соціалізм, інтернаціоналізм, права людини, націонал-соціалізм, соціал-націоналізм, демократію, соціал-демократизм тощо.

Усі українські біди мають одне пояснення: бракує націоналізму. Цей брак націоналізму гостро відчувається серед людей влади, в українському політикумі, у суспільстві. І тому навіть по-українськи налаштовані люди в цих середовищах діють виключно на основі патріотичних емоцій і власних уявлень, бо не мають національного світогляду. Звідси так багато патріотичних заяв, ґвалту і крику, але так мало національно-захисних і національно-державотворчих дій; так багато політичного угодовства і безпринципних компромісів, але так мало якісних, революційних змін у становищі українського народу.

Націоналізм – це не лише героїчне і славне минуле.

Націоналізм – це природна тенденція політичного розвитку людства, внаслідок якої в ХХ столітті розпалися могутні імперії і півтори сотні народів стали на шлях самостійного розвитку.

Націоналізм – це ідеологія і практика свободи народів і людини. Український націоналізм – це ідеологія вільного, державного і гідного майбутнього української нації. І той, хто не розуміє цього, хто протиставляється цьому, – марнує час і сили, сам стирає своє ім’я зі сторінок історії свого народу. Бо націоналізм – неминуче завтра України.

З націоналізмом, нацією, національною ідеєю все зрозуміло.

Тепер перейдемо до вивчення, осмислення та оцінки „націоналістичних” матеріалів, які пропагують соціал-націоналісти із „ПУ” в згаданій вище брошурі. Люди обізнані з ідеологією українського націоналізму, які глибинно розуміють його засади та прикмети, знають історію націоналістичного руху і є причетними до нього, легко відрізнять зерна від полови. Бо неозброєним оком видно – це черговий ідейний бур’ян, який пропонується як панацея від усіх українських бід, разом з черговою програмою для їх вирішення. Це одна із ланок цілісної системи у боротьбі з українським націоналізмом. З постання незалежності України до нинішніх днів видано тони такої „націорятівної”(для якої нації?) макулатури. Згадаймо подібні „шедеври” написані або виголошені в часи керівництва „вождя”-провокатора Корчинського та його спільників і послідовників: Козака із „ОУН- в Україні”, Щокіна із УКП, а нині – Білецького із реанімованого „Патріота України”.

Із опусів-близнюків надрукованих в брошурі „ПУ”, на мій погляд, відверто протиставляється націоналізмові Андрій Ілієнко А.І.) у статті: „Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму”, ст. 25-44.

Уже з назви брошури: „Український соціальний націоналізм” та з назви статті видно, що вони заперечують одна одну. Бо перша, не дивлячись на те, що жодного соціального націоналізму не існує в природі, все ж визнає існування української нації, а друга її заперечує. Чому? Бо судячи з визначення ретронаціоналізм, тобто той, що був у минулому, одночасно слід ввести термін – ретронація, тобто та, що теж існувала в минулому. Більше того, вводячи визначення „перспективи Нового Націоналізму”, автор відкрито відмежовує себе від української нації та заявляє про наміри створити нову (нео)націю з новим (нео)націоналізмом.

Але не будемо суворо судити його лише з самої назви статті. Можливо молодий ідеолог-„неонаціоналіст” не зумів дізнатися, що кожна нація твориться природним, а не штучним способом за формулою: етнос – народ – нація? Не його ж вина, що його цьому не вчили, а з націоналістами-бандерівцями якось не випало нагоди поспілкуватися.

Бо тоді, як і усі інші націоналісти знав би: що жодна нація не стоїть на місці, а розвивається в процесі історичного буття; що вона постійно видозмінюється, але ніколи(!) не пориває зі своїм минулим, навпаки – воно є фундаментом нації, невичерпним джерелом її творчого потенціалу; що з моменту народження нації одночасно народжується головний чинник її захисту, самозбереження, самовираження, буття і неухильного розвитку – націоналізм; що не у його хворобливій уяві а в Шевченковому „Кобзарі” у поетичній формі виведено генезу, засадничі постулати і прикмети української нації та її животворного творіння – українського націоналізму, показано його політичну ідею-мету, форми, зміст, методи та способи діяльності; що подальша практика боротьби на основі націоналізму відкривала, відповідно до історичних умов і обставин, його нові якості, прикмети, засади і програми; що вони в жодному разі не відкидали а доповнювали ідейні надбання своїх попередників.

Так формувалася ідеологічна база українського націоналізму. Формується вона й нині. Ще у 1992 році В.Іванишин писав: „Український націоналізм виник, формувався і досі реалізувався майже виключно в умовах підневільності нації, – як теорія і практика національно-визвольної боротьби українського народу. Свої колосальні творчі потенції йому тільки належить виявити, і на нинішнє покоління українських націоналістів лягає історична відповідальність і величезна робота, пов'язана з перспективною зміною статусу і функцій націоналізму, – у сфері філософсько-теоретичній та ідеологічній, структурно-організаційній та суспільно-практичній”.

Пропонований А.І. термін „ретронаціоналізм” немає жодного відношення до української нації та націоналізму, ні в минулому, ні в сьогоденні, навпаки поява такого терміну – є одним із з засобів боротьби проти націоналізму оформленого в „невинні” шати „соціального націоналізму”.

Йдемо далі: „Очевидно, що на сьогоднішній день український націоналізм не має адекватної ідеології. Це ілюструє багато прикладів: коли українського націоналіста запитують, за що він бореться, то зазвичай він відповідає щось на зразок – „щоб все було українське". Дотеперішній український націоналізм зводив свій дискурс до питань мови, історії та Росії, все інше просто не розглядаючи. І в такому разі, хочемо ми того чи ні, але закиди в нашу сторону, щодо відсутності в нас жодної конструктивної, є слушними” – констатує автор.

По-перше. Закиди у вашу і в нашу сторону не одне і теж. У „Тризуба” є багато слушних і аргументованих закидів до діяльності інших націоналістичних організацій, які неодноразово друкувалися, як і є пропозиції щодо спільних дій. Але це все в нашому – націоналістичному середовищі, до якого „Патріот України” немає жодного відношення.

А закиди у вашу сторону „панове” патріоти-іскаріоти тільки починаються. Ви, можливо самі того не усвідомлюючи, на догоду антиукраїнських сил стали на шлях ідейної боротьби з українським націоналізмом. Тобто зробили для себе непоправну помилку, виставили себе на посміховисько. Бо ті, що вам це все підсунули, залишаться в тіні, а ви зі своєю ідейною маячнею опинилися, як та комаха мокриця під вбивчим для неї сонячним промінням. Навіть нинішня антиукраїнська влада, маючи в резерві колосальні засоби пропаганди, знаючи що ідеологія українського націоналізму – ідея і чин в ім’я України, це наш головний бастіон, що вона є незнищенною наймогутнішою зброєю у боротьбі проти будь-якого ворожого нашестя, і історія яскраво підтвердила це, не ризикнула вступити з націоналістами в жодну полеміку. А „ПУ” вступив, а нагадуючи персонаж байки Крилова „Слон і Моська,” насмикавши чужого ідейного чортополоху кинувся одразу голосно лаяти.

По-друге. Націоналісти й справді борються, щоб усе в Україні було українське, зокрема мова, історія, і за гасло „геть від Росії”, а головно за заповіт предків – власну національну українську державу на своїй етнічній території, а не якесь новоімперське расове утворення за що ратує „ПУ”.

Принагідно хочу поінформувати автора про те, що коли ОУН визначала ідейні засади українського націоналізму, їхні провідники чудово знали і „Націоналізм” Донцова і „Націократію” Сціборського, але брали до своєї революційної практики лише те, що було на той час необхідним. Ознайомлені вони були не з теорій, а практичної діяльності з пануючими у той час Європі нацизмом, фашизмом та комунізмом, читали „Майн камф”. Але не пішли на жоден компроміс, не дали жодних підстав бути причетними до їх антилюдських злодіянь. Заодно повідомляю автора, що тодішні „ретронаціоналісти” добре знали, що таке свастика і її арійське походження, як і арійське походження української нації, але взяли за герб Володимирів Тризуб, відкинули ідеї „модних” тоді ніцше, фройдів, реріхів, блаватських і пішли за могутнім голосом Великого Кобзаря боротися за УССД, а не творення імперії.

По-третє. Щодо „адекватної ідеології” тим більше – „жодної конструктивної” і про вираз: „Все інше просто не розглядаючи”.

Якщо А.І. нічого не знає про написану „Тризубом” „Програму реалізації української національної ідеї в процесі державотворення”, то нехай звернеться до іншого автора статті у цій же брошурі Андрія Білецького. Він може підтвердити, що Програма вже чотири роки як створена, що за цей час ще ніхто не довів: що вона не сучасна, не націоналістична, не глибинно закорінена в усі проблеми, що стоять перед українською нацією.

А в Програмі написано: „Головною проблемою нинішнього державного будівництва є відсутність узаконеної й усвідомленої цілим суспільством ідеології державотворення, яка б визначала основні цілі суспільства та шляхи їх досягнення.

Другою визначальною проблемою є те, що в основу українського державотворення з самого початку були закладені й узаконені як пріоритетні запозичені доктрини(соціал-демократія, лібералізм, псевдогромадянське суспільство, космополітизм, капіталістичний ринок тощо), а не ідея державності української нації – не українська національна ідея.

Третя проблема – воля народу не стала визначальним фактором, а сам він – головним суб’єктом державної політики. Є невідкладна потреба у створенні всеохопної системи українського національного народовладдя.

Саме тому в Україні боротьба за владу ще не стала боротьбою за Україну – за відродження, розвиток і добробут української нації, за її самоутвердження у всіх без винятку сферах життя, за державне гарантування її гідного майбутнього”.

А.І. цього не читав, а тому сам себе запитує та відповідає: „Яка ідеологія сьогоднішніх українських націоналістів? Ніби очевидне питання... Так що маємо? Українська мова, визнання УПА, Росія погана. А економіка, політичний устрій, зовнішня політика, соціальний лад, екологія, наплив мігрантів, демографічна катастрофа та ще десятки й сотні питань? „Так, - кажуть націоналісти, - то є вкрай важливо, але ж „зрозумійте, доки українська мова, культура, історія та ін, не будуть поширені та визнані – економіка, геополітика, політичний та соціальний устрій – то все вторинне. Але ми щось напишемо про це у своїй програмі ...”. От і виходить замкненість на кількох питаннях і повна еклектичність в усьому іншому”.

Що ж попробуємо і з цим розібратися. В нашій Програмі чітко визначені ідейні засади: „Наше основне і визначальне триєдине гасло: “Бог! Україна! Свобода!”.

Наш найвищий національний обов’язок: культивування і реалізація української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації, створення української національної держави з національною владою і дієвою системою українського національного народовладдя.

Національна ідея – це ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, націлює його на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів народу, і саме його буття в часі. Усі українські біди мають насправді одну причину – бездержавність української нації. Ключ до вирішення на користь народу всіх українських проблем один: створення української національної держави. Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Т.Шевченко: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Будь-яка підміна цієї ідеї чимось іншим – це свідомий чи несвідомий злочин проти українського народу”.

А тепер про мову, УПА, Росію з однієї сторони та про економіку, геополітику, політичний устрій, „замкненість на кількох питаннях” та все інше.

Почнемо з мови.

Про те що українська мова стала головним об’єктом нищення вже у незалежній державі не може не помітити або сліпий, або той хто не хоче цього помічати. Не реагувати на цей тривожний факт може, або ворог, або цілковито байдужий манкурт-„хохол”, або розумово неповноцінний. А чи задумувався А.І. перед тим, як констатувати, що проблема мови це підголосок „ретронаціоналізму” над такими питаннями, які націоналіст В.Іванишин поставив у книжці „Мова і нація” у 1993 році:

„– Чому немає жодної релігії, жодної ідеології, творці яких не ставили б на одне з чільних місць проблему мови, слова?

– Чому епоха Європейського Відродження почалася з „Божественної комедії” Данте Алiг'єрi – першого твору, написаного уже не інтернаціональною офіційною латиною, а живою народною мовою iталiйцiв?

– Чому перші європейські академії виникли саме для унормування, ушляхетнення національних мов, що ставали основою нової, національної культури?

– Чому в переважній більшості випадків усяка експансія, завоювання, окупація мають за мету знищення рідної мови місцевого населення?

– Чому вважали за необхідне в новій державі Ізраїль воскресити давньоєврейську мову (іврит), що була мертвою понад дві тисячі років, а не діяли згідно з холуйсько-приреченим „так уже історично склалося”?

– Чому сказав апостол: „Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить”?

– Чому всі національні рухи починаються з боротьби за рідну мову i на їхніх знаменах написані лiнгвiстичнi гасла?

– Чому деякi наші сусіди вважають за потрібне для себе говорити, що немає української мови, а є мова малоросійська, галицька, русинська, рутенська, карпаторусинська, лемківська тощо?

– Чому провідники стародавньої Греції, закликаючи народ на боротьбу проти перської навали, говорили передусім про необхідність захисту землі i мови?

– Чому людина, що розмовляє російською мовою росіянин, людина, що розмовляє польською, – поляк, а людина, що розмовляє українською, – „націоналіст”?

– Чи справді багатомовність світу є гальмом на шляху прогресу людства, а рідна мова – перешкодою в розвитку особистості й нації? І чому так не вважають японці, шведи, голландці, iталiйцi та сотні інших народів?

– Чому втрата мови веде до зникнення народу?” .

Таких „чому?” можна було б поставити ще не один десяток. Однак достатньо й наведених, щоб збагнути, наскільки важливими є мовні питання для буття нації i для життєдіяльності людини, наскільки глибоко проникають вони у сфери позамовні – у політику, економіку, культуру.

Якби націоналісти не шукали відповіді на ці питання, вони би їх не ставили. А раз ставлять, значить вони актуальні і їх треба вирішувати.

А тепер про УПА. Спочатку з’ясуємо за що вона боролася. В пропагандивних матеріалах УПА читаємо: „Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі”.

Тобто „ретронаціоналісти” з УПА ставили спочатку національне, а потім соціальне, а не навпаки.

Читаємо далі: „УПА бореться проти імперіалістів та імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СССР і проти німецької „Нової Європи”. УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціалістичних програм і політичних концепцій, бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського комуно-більшовизму і проти німецького націонал-соціалізму”.

Прочитавши брошуру, в якій чорним по білому написано, що „Патріот України” за створення нової імперії на зразок німецької „Нової Європи”, що друга світова війна – це є перша Консервативна революція і слід проводити другу, і що для цього треба виправдати (редемонізувати) націонал-соціалізм і його злодіяння, чудово розумію, чому так нервового „ПУ” сприймає усе те, що стосується УПА.

Бо УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, „визволяв, брав під охорону, під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст – поневолення, насильство, грабунок. Як же може нормально сприймати УПА той, хто поставив собі за ціль визволити цілу білу расу і об’єднати її в імперських кордонах „Української Наддержави”.

Тепер про „Росію погану”.

Апологетам творення нової імперії, важко зрозуміти, що проблема Росії була, є і буде, для націоналістів невирішеною доти, доки РФ, як імперське утворення не розпадеться на низку національних держав.

Про цю проблему я писав у 2003 році: „Світ змінився, але одна з кардинальних проблем, що дамокловим мечем висіла й висить над Україною(і не тільки над нею!), залишилася невирішеною: з розпадом Союзу з політичної карти світу не зникла Російська імперія, не канула в минуле її загарбницька і людиноненависницька політика, ціла низка уярмлених народів так і не змогла вирватися з її смертельних обіймів. А ті, що спробували вийти, були в брутальний спосіб повернені в імперське ярмо.

Приклад Чечні показує, що являє собою нинішня Москва. Вона готова на провокації навіть проти власного народу, а щодо чужих, то готова стерти з лиця землі цілу націю, аби не допустити подальшого розпаду імперії.

А тому не можна легковажно ставитись до імперської Москви та її політики. Не треба себе обдурювати та заспокоювати, що вона перестала бути супердержавою, що її нинішнє керівництво не здатне диктувати цілому світові свої правила гри. Не диктує, бо ще не має сили, але це зовсім не означає, що в Кремлі не виношують планів реваншу.

Московській політиці не можна вірити – ніколи, ніде і ні в чому! Скільки б Росія не маскувалася під демократичну державу, які б привабливі миролюбні шати не одягала, усе одно з-під маски невинного ягняти виглядає хижий оскал імперського вовка.

Тому одним із найбільш важливих напрямів нашої боротьби за власну національну державу, поряд з утвердженням української нації як господаря своєї країни, є зовнішня боротьба за подальший розпад Російської Федерації як імперії.

Тому необхідна солідарність з тими народами, які очікують найменшого шансу, щоб вирватися з московської неволі, та наша активна підтримка такої діяльності. Націоналістам можуть і повинні допомогти передусім націоналісти”.

„Неонаціоналістам” з соціалістичними переконаннями, які разом з Росією вирішили творити нову імперію не раджу ставати на шляху українських та інших націоналістів, які ведуть боротьбу щоб її розвалити. Раджу, поки не пізно, зупинитися, прийти на могили замордованих московськими більшовиками голодом своїх предків, добре подумати і зробити належні висновки.

Ми вияснили позицію націоналізму до мови, УПА та Росії, яка спільна і для „Тризуба” і для інших націоналістичних організацій. А.І. вважає що націоналісти більше ні про що не говорять, не ставлять інших проблем, бо „економіка, геополітика, політичний та соціальний устрій – то все вторинне”. І знову помиляється. Бо не читав і не знає, що у „Тризуб” вже давно ці питання вивчив, осмислив і дав на них відповідь.

Почнемо з економіки.

В нашій Програмі вказано: „Економіка – це система забезпечення матеріальних інтересів тих, кому належить влада. У розвинутих, національних державах народ виборов собі значну частину влади, а з нею – і право на значну частку в розподілі прибутків від економічної діяльності.

Наша економіка не тільки не забезпечує матеріальних інтересів народу, але перетворена в досконалу систему грабежу народу та держави і є найголовнішою складовою частиною системи нищення української нації. При цьому на кожних виборах і влада, й „опозиція” обіцяють ще й удосконалити її – щоб діяла ще ефективніше...

Ключем до перетворення економіки в систему забезпечення матеріальних інтересів народу є тільки національно-державотворча політика: створення власної національної держави.

Бо ефективна і корисна для народу тільки економіка в національних державах, де вона будується і розвивається за формулою: “Від створення й утвердження національної держави –через державний захист економічних інтересів нації – до добробуту кожного громадянина”.

Хочу зробити приємний сюрприз соціалісту-„неонаціоналісту” тов. А.І. і повідомити що у нашій Програмі є й рубрика: „Соціальна політика”. Там констатовано: „Гарантом ефективності та перспективності соціальної політики і захисту громадян є національна держава. В основу соціальної політики покладаємо сутнісні для національної держави принципи національної солідарності, справедливості та відповідальності у взаєминах громадян із державою, власників із найманими робітниками, працездатного та непрацюючого населення. Національна держава для того й твориться, щоб вирішувати на користь народу всі його проблеми, у тому числі й соціальні. Обіцянки вирішити нинішні соціальні проблеми народу без створення української національної держави – це або політичний дилетантизм невігласів, або відверто антиукраїнське політичне шахрайство”. І знову виникає питання: „А тут до якої категорії віднести писанину тов. А.І. і його спільників з „ПУ”.

І останнє – питання політичного устрою. Для націоналістів, чия ідеологія творилася в умовах окупацій і кривавого державного терору, головним було здобути свободу, незалежність і державність української нації. Націоналісти боролися за Українську Державу, а не за якусь конкретну форму влади, а тому в революційно-повстанський і перехідний періоди готові були прийняти навіть авторитаризм чи диктатуру, лиш би вони були спрямовані на реалізацію української національної ідеї – на створення й утвердження УССД. А вже в своїй державі народ сам вибере собі такий устрій, який забезпечить йому найповніший розвиток у всіх сферах національного життя.

Так писали наші попередники, таке ж ставлення до форм влади і в нас: не так суттєво, чи вона буде парламентською, чи президентською, чи президентсько-парламентською і т. ін. Головне – чи буде вона українською за своєю суттю, намірами і діями.

Отже ствердження А.І. про „замкненість на кількох питаннях та все інше”, як бачимо, не „проходить”.

Читаємо що він пише далі: „Візьмемо будь-яку націоналістичну газету. Читаємо: мова, історія, українців пригнічують і так без кінця. В кращому разі якась стаття про поточну політичну ситуацію, написана в „помаранчевому" дусі”. Як головний редактор повідомляю, що окрім всього того що А.І. читав, є ще „Бандерівець” – газета Всеукраїнської організації „Тризуб” імені Степана Бандери.

Впродовж уже дев’яти років „Бандерівець” публікує матеріали методологічного, ідеологічного, історичного, історіософського, політологічного, політичного, пропагандивного, контрпропагандивного й агітаційного змісту. Вони спрямовані на розвиток ідеології українського націоналізму в специфічних умовах незалежності держави, але бездержавності української нації; на утвердження шевченківської національно-екзистенціальної методології як основи національного світогляду; на випрацювання націоналістичних засад української політики і державотворення; на розвінчання надв’язуваних українцям згубних ціннісних орієнтирів, ідеологічних доктрин та політичних рецептів(комунізму, соціалізму, соціал-демократизму, націонал-соціалізму, демолібералізму, глобалізму, антисемітизму, політичного персоналізму, космополітичного громадянського суспільства тощо).

Відрадно, що, як свідчать численні відгуки наших читачів, особливо зі сходу України, багатьом із них ці публікації допомогли позбутися хибних стереотипів, упередження щодо ідеології та практики українського націоналізму, відкрили очі на справжні причини українських бід, допомогли знайти своє місце в боротьбі української нації за свої невід’ємні права і гідне майбутнє.

Тому раджу А.І. і самому почитати і іншим передати.

Бо далі, він дивується: „Чому так сталося? Чому націоналісти не хочуть оновити свій дискурс? Бо вони не можуть чітко сформулювати свою ідеологію. Ми її інтуїтивно відчуваємо, але коли нас просять сформулювати її чітко, це часто викликає великі труднощі. А коли все ж справа доходить до конкретних дефініцій, то виявляється, що наші погляди подекуди є дуже різними. Тут ми упираємося у фундаментальне питання – все ж таки, що таке націоналізм? Впевнений, тут ми маємо бути категоричними у своїх визначеннях”.

Якщо би я не читав твори Д.Донцова, С.Бандери, Я.Стецька, Ю.Липи, З.Косака, М.Колодзінського, Д.Мирона та ін. не вивчав виробленої „Тризубом” Програми, не тримав в руках бодай одного номера „Бандерівця”, я би й сам дивувався. А так, як не лише читав, а й був серед тих, хто цю Програму розробляв то спробую допомогти розібратися в цій складній і незнайомій, а тому загадковій для нього проблемі.

Українські націоналісти давним-давно чітко сформулювали свою ідеологію – український націоналізм. Її творцем є Пророк української нації Тарас Шевченко. У його Кобзарі чітко скристалізована одна незаперечна істина: „Єдиною незмінною аксіомою націоналізму є безапеляційне твердження – нація є найвищою суспільною категорією, найголовнішим чинником у процесі духовного та ідейного єднання мертвих, живих та ненароджених українців, врешті – утвердженим в історичному розвитку творцем історії”.

Націоналізм – витвір української духовності, постає одночасно з моментом постання нації, для захисту української нації у її змаганнях до самовияву, розбудови, творчого життя та процвітання у власній державі. Націоналізм – всеохопний, самодостатній, кожна доба відкриває нові його властивості.

Націоналізм має свої незмінні засади: визнання примату духовності над матеріалізмом, бо перемога та поступ нації народжуютьсь у силі духу, а не матерії; християнська наука – основа націоналізму; УССД – політична мета українського націоналізму; світ без імперій – право кожної нації на свою національну державу на своїх етнічних землях; любов до України вище за ненависть до ворога; безперервна тяглість боротьби усіх поколінь; орієнтація на власні сили свого народу – джерело наснаги: дух нашої давнини, голос крові, внутрішній потенціал, воля та характер нації (голос крові – органічний комплекс расово чистої крові і здорового духу нації, що існує поза нашою волею, але формує їх); орденський, а не партійний шлях боротьби; пріоритет права над законами (право Боже, право нації, право людини); революційний, а не еволюційний шлях боротьби; екзистенціалізм; український солідаризм; честь для націоналіста – понад життя, честь нації – понад усе; безкомпромісність боротьби; жертовність; перевага національного над особистим у житті, праці, боротьбі (свідомий ризик втрати майна, здоров’я, свободи, життя); відповідальність; боротьба „в ім’я” чогось, а не „за для” чогось.

Ось про що треба знати, а не лише „інтуїтивно відчувати” будь-кому, хто береться за перо. Тоді не буде виникати „великих труднощів”, у визначенні що таке націоналізм, з’явиться впевненість та „категоричність у своїх визначеннях”. Тоді у А.І. не виникатиме спроб ототожнити український націоналізм з іншими імперськими доктринами пишучи: „Без сумніву; італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм і хорватський усташизм, автентичний український націоналізм, іспанський фалангізм та інші інтегральні рухи мали одну світоглядну основу... яка висунула альтернативу ліберально-капіталістичній та більшовицькій системам”.

Ось ще одна порада новітнім „знавцям” та „дослідникам” історії боротьби ОУН-УПА із „ПУ”. Щоб ви краще орієнтувалися у стосунках упістів-бандерівців з німецькими фашистами знайдіть книгу відомого у націоналістичних та світових наукових колах професора В.Косака „Україна і Німеччина у Другій світовій війні”(1993р.).

Ось один із документів – уривок із листівки ОУН Бандери написаної в березні 1943 року: „Українці! Увесь світ у вогні нової загарбницької війни. Імперіалістичні держави ступили в безпощадну війну... їхня мета – всесвітнє панування, і вони йдуть морем крові безвинних народів.

Нові окупанти України, німецькі імперіалісти, продовжують більшовицькі методи знищення. Нищівна колоніальна експлуатація населення України, грабежі, шибениці, арешти, страти, приниження людської гідності, моральний розклад, вивіз людей у Німеччину на певну смерть і останньо використання більшовицьких методів знищення за допомогою голоду – ось такі благодіяння принесли німці поневоленому народу.

Українці, що працюють у колгоспах, отримують від німців за їхню тяжку працю замість хліба кілька копійок, на які нічого не можна купити. Українські робітники Донбасу та інших промислових центрів змушені тяжко працювати по 12 годин щодня, а отримують вони тільки голодний пайок. Примара нового голоду насувається на всю Україну”. Коментарі, як кажуть, зайві.

Далі автор плутаючи різні течії та прояви націоналізму пише: „Другий вид націоналізму – це націоналізм, як ідеологія, яка має свою потужну і відшліфовану теоретичну базу і стоїть ва одному ряді з іншими ідеологіями”.

Давайте і в цьому розберемося. Націоналізм ніколи не стояв в одному ряді з іншими ідеологіями. Він може стояти в одному ряду, пліч-опліч лише з націоналізмами інших народів у їхній боротьбі проти імперій за новий світопорядок. У боротьбі ідей компромісу не існує – писав Я.Стецько. Націоналізм існує у двох площинах вияву: а)націоналізм як ідеологія, б)націоналізм як рух. Націоналізм як ідеологія це – сукупність ідей, що випливають з властивостей української духовності, традицій, української культури, і процесу розвитку української нації у її боротьбі за державність. Націоналізм як рух – це націоналізм у дії, існує у двох родах: а) стихійний націоналізм – коли дія виникає незалежно від будь-яких організованих чинників; б) організований націоналізм – коли дія організована і спрямована водне русло.

Після спроб ототожнення націоналізму нацизмом А.І. робить спробу аналізу стану у націоналістичному таборі. Він пише: „Коли на Україну впала незалежність, тут не існувало сил, здатних на створення масштабної націоналістичної структури. Оскільки інтегральний націоналізм все ще був в анабіозі, то націоналісти, які стали з'являтися в Україні, були продовжувачами діаспорної безідеологічної мертвечини. В цьому коріння поразок і маргінальності українського націоналізму. Українські націоналісти мали б одразу після отримання державності перейти на позиції інтегрального націоналізму, але цього не сталося і вони опинилися в позиції вічно відсталих і апріорі не здатних на перемогу маргіналів з ідеологічною мішаниною на озброєнні”.

По-перше. Українцям державність не „впала”, вони її здобули.

По-друге. Українські націоналісти не „стали з’являтися”, вони тут постійно були, лише діяли на засадах спонтанного, а не організованого націоналістичного руху.

По-третє. Щодо „діаспорної безідеологічної мертвечини” то на фоні „правильної” ідеологічної маячні вождів „ПУ” вона виглядає як білий лебідь на фоні гидкого каченяти, бо якщо „діаспоряни” не принесли в сучасну ідеологічну базу нічого нового, а на це є об’єктивні причини, то не відступили від того, що мали і не ревізували своїх попередників.

Далі вказуючи на „характерологічні особливості ретронеціоналізму” А.І. пише: „Ретроспективність – означає повну зверненість у минуле. Минуле є не просто вектором сучасного українського націоналізму, воно є, за великим рахунком, єдиним полем його реальної зацікавленості. Це виявляється, приміром, у тому, що акції українських націоналістів майже завжди проводяться з приводу історичних дат, а реальна діяльність багатьох націоналістичних організацій часто обмежується історичними дослідженнями”.

Тоді запитання до А.І:„ А кого ж тоді арештовували, ув’язнювали, судили і навіть вбивали вже у часи незалежності., хто ж тоді вмивався кров’ю, коли на прохання трудового колективу захищав від мафії Чернівецький машинобудівний завод, хто захищав Дрогобицький нафтопереробний, хто в оточенні ЗМОПу виривав з рук прогресивних соціалістів священні червоно-чорні стяги, які вони намагалися спалити, хто постійно зриває більшовицькі святкування та різні заходи проросійських сил в різних регіонах України, хто ліквідовує пам’ятники катам українського народу, хто захищає українські храми від зазіхань Московського патріархату, хто захищає українських патріотів під час виборчих кампаній?”. Хто?

А ми поряд з націозахисними діями святкували, святкуємо і будемо святкувати наші національні свята, які золотими літерами вписані в нашу славну та героїчну історію. Бо кров українців пролита в боротьбі за її незалежність, як і пам’ять про них є для нас націоналістів-бандерівців святою.

Далі у брошурі читаємо: „Ретронаціоналізм же абсолютизує букву, в той самий час за жонглюванням цитатами з канонізованих текстів, фетишизацією символіки та поклонінням сакралізованим особам втрачається справжній дух націоналізму, внутрішня суть замінюється абсолютизацією зовнішніх атрибутів. Причому дуже важливо зауважити: майже завжди український націоналізм минулого трактується вкрай тенденційно, деякі сучасні „націоналісти" з усіх сил хочуть, приміром, подати Сціборського чи Донцова ледь не демократами і борцями за „загальнолюдські цінності”.

То ж поговоримо і про Д.Донцова і про його творіння – інтегральний націоналізм. Бо автор не тільки не знає історії націоналістичного руху, не розуміє причини становлення, але й не може дати визначення інтегрального націоналізму, яким він постійно оперує, наприклад: „Справа в тому, що в разі, коли ми говоримо про націоналізм як ідеологію, то говоримо саме про інтегральний націоналізм... Інтегральний націоналізм зазнав свого розквіту і занепаду в першій половині XX ст... Новий український націоналізм повинен стати принципово новою ідеологічною цілісністю, а саме імперським інтегральним націоналізмом XXI століття”.

Для того, щоб розтлумачити усе це на веду цитату із згаданої книжки В. Іванишина: „Донцов – творець однієї з історичних модифікацій українського націоналізму: інтегрального націоналізму. Він був чимось значно більшим, ніж просто теоретиком: протягом кількох десятиліть він був справжнім духовним батьком революційної частини української нації. І ті, що з місця кинуться заперечувати це твердження, мусять спочатку заперечити два інших, самоочевидних. Перше: більшого політичного мислителя в першій половині XX ст., який би так позначився на історії народу, Україна, як виявилося, не мала. Друге: чомусь саме Донцов був духовним батьком того героїчного і трагічного покоління, яке своєю кров'ю, пролитою в нерівній, але святій боротьбі за свободу нації в 30-х – 50-х роках, виписало найславніші сторінки нашої недавньої історії. Воно загинуло, але не дало вмерти в душі народу українській національній ідеї, що, зокрема, показав приклад збунтованої Галичини часів „перебудови”.

Величезною заслугою Донцова перед нацією є те, що він створив учення інтегрального націоналізму – філософію виживання нації, поставленої на край могили.

Інтегральний націоналізм з'явився в час, коли водночас відбувалися три страшні для нації процеси.

По-перше, виявилася повна ідейна вичерпаність та цілковита ідеологічна неспроможність українських державницьких концепцій, побудованих на дотеперішньому, ще з XIX ст., способі політичного мислення.

По-друге, набрав страхітливих, катастрофічних масштабів антиукраїнський геноцид, що буквально мільйонами змітав з лиця землі українців, а решту прирікав на повну денаціоналізацію.

По-третє, назріваюче протистояння між імперіалістичними хижаками Сходу і Заходу вело до неминучого воєнного зудару на терені України, що грозило повною загладою ослабленій та зневіреній українській нації.

Так, на схід від Збруча більшовицький державний терор не тільки фізично винищив увесь хоч більш-менш національно свідомий елемент, не тільки повністю знищив усі складові української духовності і замінив їх російськими, – він зруйнував тут сам механізм національного відтворення. „Сталінських” українців чекала одна доля: повна русифікація і звиродніння. У Західній Україні польський державний терор проти українців набрав масового характеру і звірячих форм. Паралізування будь-яких спроб українського політичного і культурного життя, полонізація освіти, брутальне нищення українських греко-католицької та православної Церков, масова колонізація „кресів”, підступ, підкуп і примус для стимулювання зміни українцями конфесії(на римо-католицьку) і національності(на польську) – усе це в умовах духовної депресії після краху української державності загрожувало українцям цілковитим національним небуттям.

Надії на рятівне втручання Заходу розвіялися. Захід використовував українські землі разом з українським населенням як розмінну монету, якою розплачувався за свої інтереси з політичними партнерами і противниками. Він був сліпий і глухий, коли йшлося про українську трагедію. Більше того: давав повний карт-бланш нашим катам, найбільш ганебною ілюстрацією чого було визнання СРСР Сполученими Штатами саме в 1933 році – коли преса цілого світу била на сполох з приводу страшного голодомору, влаштованого більшовиками на Україні.

Наближення другої світової війни, грозило українцям опинитися безборонними між двома вогнями і канути в небуття. Українські політичні сили були в більшості дезорієнтовані і тягли кожен у свій бік: хто до Польщі, хто до Москви чи Берліна, хто мріяв про якийсь „нейтралітет” серед зграї світових хижаків...

І серед цих реалій, які в більшості українських інтелігентів викликали зневіру, апатію чи розпач, Донцов у XX ст. зробив те, що в XIX – Шевченко. Він створив якісно нову філософію виживання нації, яка формувала новий, революційний спосіб національного думання при осмисленні минулого, аналізі й оцінці сучасного та плануванні політичного майбутнього. Вона викликала оптимізм, повертала віру, кликала до дії.

Основна проблема, яку вирішував Донцов, зводилася до питання: як перетворити поневолену націю в націю господарів, володарів своєї ж рідної країни? Відповідь була однозначна: шляхом тотальної, безкомпромісної боротьби, опертої на власні сили,

Але боротися може тільки людина з душею воїна, а не раба, слуги чи лакея. Тому необхідно покінчити з рабською психологією і поведінкою – у всіх формах, в усіх проявах життя, передусім інтелектуальних. Підпорядкувати справі національно-визвольної боротьби і виховання борців усі ресурси нації, усі форми впливу на свідомість і навіть підсвідомість українця. Здолати століттями насаджуваний рабський інстинкт самозбереження і протиставити йому інстинкт волі до боротьби й перемог – інстинкт свободи. Необхідно інтегрувати мільйони індивідуальних воль і сил в єдину волю і силу нації, „бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ”.

Донцов учив: у цій страшній борні за свободу українці мусять виступити як національний моноліт. А це можливо тільки тоді, коли її провід очолить когорта справжніх лицарів Ідеї і Чину, а не схильна до поступок і компромісів з усім і всіма політична неміч. Поки є неволя, нація має бути в стані воєнного поготів’я і жити не за законами мирного часу, а за вимогами воєнного стану. „Свобода або смерть!” – цим має керуватися як окремий індивід, так і ціла нація.

Він витворив цілісну ідеологію національно-визвольної боротьби: конкретну, максимально відповідну реаліям життя, міцно оперту на історичний досвід народу, на спадщину борців, митців і мислителів, що плекали ідею національної свободи. Ця ідеологія враховувала і використовувала досвід інших народів, теорію і практику всіх без винятку переможних партій і рухів, навіть ворожих, – до фашистських і більшовицьких включно.

Його філософія стала основою світогляду мільйонів українців. Його ідеологія національно-визвольної боротьби послужила теоретичною базою для політичної практики ОУН, якій вдалося на цій основі виховати і поставити під знамена нещадної боротьби сотні тисяч патріотів, що без вагань жертвували собою в ім'я свободи України. Його вчення і досі не втратило свого значення як основа для витворення національно-екзистенціальної методології нашого часу і як можливий варіант національної дії в умовах не виключеної політичної безвиході”.

Не буду більше прискіпливо „придиратися” до тексту. Зазначу ще декілька ідеологем, що випливають статті. Ось одна з них: „Поняття держави і нації мають збігатися. В національному організмі не можуть існувати принципово інородні ділянки. Все, що може бути асимільованим – має бути асимільоване. Все інше має бути відторгнуто від держави-нації. Нація – це гомогенна спільнота, яка базується на біологічній основі – расі, та культурних, мовних, ментальних ознаках, ті відрізняють її від інших націй тієї ж раси. Відповідно ні про які „національні меншини" в рамках єдиної нації мова не може йти. Якщо ж це інорасовий елемент, то він просто не може існувати на даному життєвому просторі”. Що тут скажеш, до однієї маячні додається інша, так поступово твориться образ націоналізму як страшного монстра із зіркою на чолі та свастикою на рукаві. Воістину – щоб у брехню повірили, треба щоб вона була грандіозною.

В противагу новоспеченим „модерним соцнацам” приведу наше націоналістичне ставлення до національних меншин сформоване С.Бандерою. Воно: „Побратимське – до тих, хто разом з нами бореться за УССД; толерантне – до тих, хто позитивно ставиться до нашої боротьби за УССД; вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення”. У вирішення проблеми національних меншин найголовніше – показати самим українцям, що вихід – не в тому, щоб позбутися всіх неукраїнців, а в тому, щоб зробити Україну своєю національною державою. У національній державі, як учив Степан Бандера, “Нам усім тут вистачить місця”. У нинішній Україні місця вистачає всім – крім українців і кримських татарів...

А тепер підходимо до головного, того що не тільки є дискредитацією націоналізму, а й спробою запхати його у ворожі для нього ідейні поля – расизм, нацизм, імперіалізм.

Читаємо: „ Друга хвиля Консервативної революції не відбудеться, якщо не буде знята анафема з першої хвилі Консервативної революції. Доки не відбудеться кардинальна переоцінка ролі інтегрально-націоналістичних режимів в першій половині XX століття, доти уся права Європа буде відрізана від свого коріння і жеврітиме на манівцях ліберального метанаративу.

Ключовий момент цього процесу - це редемонізація націонал-соціалізму(вид. І.С.). Цей рух, маючи чимало вад і будучи доволі еклектичним, очевидно є наймаштабнішим з усіх інтегральних рухів часів першої хвилі Консервативної революції і саме тому став найпершим об'єктом безпрецедентної історичної фальсифікації з-боку переможців у другій світовій війні, яка, по суті, була війною трьох ідеологій — інтегрального націоналізму, комунізму і лібералізму(варто відзначити, як легко „такі різні" комуністи і ліберали об'єдналися задля боротьби проти націоналізму – це ще одне свідчення того, що комунізм і лібералізм мають одну метафізичну основу і орієнтовані на одні цілі, відрізняючись лише в методах). Без редемонізації націонал-соціалізму(яка має відбуватися в руслі історичного ревізіонізму, який вже став цілісною науковою школою, не давлячись на шалений тиск з боку ліберальної системи) нема зняття анафеми з Першої хвилі Консервативної революції, а без цього нема Нової Європи і відродження Білої раси. Тобто нема і Великої України”.

Про інтегральний націоналізм ми вже говорили. Поговоримо про редемонізацію націонал-соціалізму, та про творення української імперії.

Отже, для втілення в життя своїх біснуватих планів – створення на зразок Третього рейху „Третьої імперії – Великої України” новітнім вождям нації із „ПУ” необхідно витягнути із забуття і відродити німецький націонал-соціалізм, виправдати його „здобутки”. Думаю, що не варто зупинятися детально на тим, що принесли світові витворені масонами та випробувані у спровокованій ними ж християнській бойні під назвою „Друга світова війна” – націонал-соціалізм та комунізм.

Той, хто намагається наслідувати і втілювати сатанинське, той і буде його виправдовувати не дивлячись ні на мільйонні жертви невинних людей, їхні муки та терпіння. Так вже створений світ, що є лише два полюси: Добро і Зло. В постійній боротьбі між вічним і абсолютним – добром, та тимчасовим і нікчемним – злом, людина ж, як Боже творіння, повинна добровільно стати на одну, або другу сторону. Іншого не дано. Тому одні стають на Божу дорогу правди і змагають за торжество Свободи, інші стають на „стезю Диявола” і служать йому у намірах опанувати над світом. Ідеї перших не можливо ні очорнити, ні спотворити, бо вони ідеалістичні й побудовані на духовних засадах. Ідеї других створених на матеріалістичних – фікція, тимчасовий інструмент для досягнення своїх мерзенних планів. Тому їм неодноразово приходиться вилазити із власно шкіри, щоб прикрившись шкірою невинного ягняти скривати звіриний оскал сатани.

Хворіючи комплексом жаги до влади, нехтуючи долею власного народу і прагнучи слави й багатства та бачачи себе в ролі новітніх Гебельсів, на підсвідомому рівні ідеологи „ПУ” відчувають, що саме націоналізм і є головною перепоною у їх планах. Вони також добре знають ставлення світової громадськості до гітлеризму, нацизму, расизму, а тому, чудово усвідомлюють, що для того щоб втілити ті ж самі ідеї під іншим соусом у наш час, їх треба – спочатку зробити нейтральними. Пізніше – на тлі нинішнього тотального наступу глобалістів-інтернаціоналістів показати грандіозні плани боротьби з ним („захист білої раси”, „асиміляція некорінного населення”, „створення нової суперімперії” ) і заодно непомітно відбілити, відмити, відтерти від бруду і гріхів націонал-соціалізм. Ще пізніше його „редемонізувати” – відкликати прокляття сотень мільйонів людей. А вже після „редемонізуції” його можна знову під будь яким соусом, на зразок соціального, економічного чи „неоінтегрального” націоналізму втілювати в життя. Не знаю лише, чи здогадуються вони, що глобалісти, космополіти, ліберали і т. д., проти яких вони так безкомпромісно нині виступають, належать до того ж сатанинського світу, що й націонал-соціалісти, нацисти та расисти.

А тепер слово ідейному наставнику, вождю „ПУ”, новоспеченому фюреру – Андрію Білецькому. Ось що він верзе: „Ми заміняємо гасло "Незалежна Україна" гаслом „Велика Україна”. Українці – Нація з давньою імперською історією. Впродовж свого існування Українці мали щонайменше дві наддержави – Велику Скіфію і Київську Русь. Завдання нинішнього покоління створити Третю імперію – Велику Україну. І це питання, як не давно, не стільки політичне, скільки біологічне. Будь-який живий організм в природі стремить до розширення, розмноження, збільшення. Цей закон універсальний і для інфузорії-туфельки, і для людини, і для Нації-Раси. Зупинка, припинення розвитку означає в природі згасання - смерть. Гальмування зросту чисельності населення приводить до біологічної смерті Нації, припинення політичного розширення і занепаду Держави. Тисячі разів ми чули стонання псевдо-націоналістів про пригноблення нас поляками і москвою, їх прокльони на адресу імперій. Соціал-Націоналізм не такий, він стверджує - якщо ми сильні, то їжа візьмемо все, що належить нам за правом і навіть трохи більше, ми побудуємо свою Наддержаву-їмперію – Велику Україну, яка буде законною правонаступницею Скіфської та Києво-Руської імперій. Якщо ж ми слабкі, то нам і місце серед підкорених помираючих народів. Тому що така Природа! Вибір за нами!”.

Йому вторить А. Ілієнко: „Геополітичні реалії змушують нас бути імперією. Великий рівнинний простір від Уралу до Карпат і від Чорного до Балтійського моря є тим полем, на якому завжди існує один домінуючий центр, який крім того, є одним з глобальних центрів сили. На різних історичних етапах на цьому Великому просторі були різні імперські центри: Київ, Сарай, Вільно, Варшава, Москва, Петербург.

Ми повинні врешті-решт відкинути нав'язаний нам комплекс меншовартості і на повний голос заявити про свої імперські амбіції, почавиш боротьбу за право бути імперською метрополією. Технічно модернізована Київська Русь – ось модель Нової України, наймогутнішої цивілізації Нової Європи...

Асимілюючи близькоспоріднені расові групи, ми перетворимося на центр тяжіння не тільки Східної Європи(яка на сьогодні ще здатна, на відміну від Західної, стати центром Європейського відродження), але і всього континенту, який вже агонізує від втрати власного расового і культурного обличчя”.

Їм обом підспівує ще один неоідеолог „ ПУ” Олег Однороженко: „Україна провадить активну зовнішню політику, метою якої є створенння Української Імперії. Безпосередньому включенню до складу Української Наддержави підлягають всі Українські етно-расові території

Тризуб зійшов на пси.

Повідомлень: 376 Звідки: Херсон

Кайзер написав:

Тризуб зійшов на пси.

І що це мусить означати?

Повідомлень: 328 Звідки: Україна

Більшість народів Європи мають свої національні держави, де влада є носієм національної ідеї та захисником національних інтересів.
Чули б це самі народи Європи... І де там Національні Держави... :(

Олексій 101 написав:

Кайзер написав:

Тризуб зійшов на пси.

І що це мусить означати?

А це мусить означати, що тризубівська "критика" рецензованої ідеологічної збірки нам глибоко в одному місці, оскільки вона примітивна за формою та змістом, а за спрямованістю взагалі відстає від реалій років так на 15.

Більше того, авторами двох статей зі збірки є чинні члени партії. Наші побратими. Окрім того, соціал-націоналізм--він же соціально інтегрований націоналізм--є ідеологією партії.

Повідомлень: 328 Звідки: Україна

Нажаль автор навіть не розбирається що таке інтегральний націоналізм...

Повідомлень: 376 Звідки: Херсон

Нахтігаль написав:

Олексій 101 написав:

Кайзер написав:

Тризуб зійшов на пси.

І що це мусить означати?

А це мусить означати, що тризубівська "критика" рецензованої ідеологічної збірки нам глибоко в одному місці, оскільки вона примітивна за формою та змістом, а за спрямованістю взагалі відстає від реалій років так на 15.

Більше того, авторами двох статей зі збірки є чинні члени партії. Наші побратими. Окрім того, соціал-націоналізм--він же соціально інтегрований націоналізм--є ідеологією партії.

Я ось чого ніяк не можу зрозуміти... Свободівці на цьому сайті постійно кажуть про те, що УНТП і різні скіни - це кльово, фашизм і нацизм - круто, а фашистський і нациський рухи - взагалі були супер класні в усіх своїх проявах.

Тож чому на виборах Тягнибок казав, що боротиметься за визнання ОУН-УПА як сторони в Другій світовій, що УПА звільнила від німців пів-Західної України??? Це такий трюк був, щоб в ВР потрапити? Я за вас марно голосував?

І чому раз ви такі надрадикальні, співпрацюєте з націоналістами УНА-УНСО, "Тризубом", ОУН, ОУН(б), Національним Альянсом, МНК і УНП(!)? Це ж ТАААК нещиро!
Чому не вступете в спілку з "Кров і честь", УНТП, коваленківським УНСО? Чому перші почали відмежовуватись од ПУ? Піар?

Повідомлень: 988 Звідки: Рівне

Олексію, на тебе Майдан погано вплинув. якщо для тебе н-с і с-н одне і теж, тоді з головою маєш проблеми. Лібералізм важко лікується.

Повідомлень: 376 Звідки: Херсон

Stem написав:

Олексію, на тебе Майдан погано вплинув. якщо для тебе н-с і с-н одне і теж, тоді з головою маєш проблеми. Лібералізм важко лікується.

Ні. Наразі я кажу не про ідеологію, а про погляди багатьох членів "Свободи" на Гітлера, фашизм, нацизм, скінхедів, всілякі расові доктрини, імперіалізм... Те, що є зовсім чуже, ба антиукраїнське та антихристиянське -- ніяк не може бути прикладом українському націоналізмові. До таких речей багато хто зі свободівців (але не всі) ставляться не лише позитивно, а й фанатично. Забагато германофілів...

Хтось може чітко розмежувати НС, СН і інтегральний націоналізм бандерівців? Де межа та які їх головні відмінності?

Повідомлень: 988 Звідки: Рівне

Олексій 101 написав:

Stem написав:

Олексію, на тебе Майдан погано вплинув. якщо для тебе н-с і с-н одне і теж, тоді з головою маєш проблеми. Лібералізм важко лікується.

Ні. Наразі я кажу не про ідеологію, а про погляди багатьох членів "Свободи" на Гітлера, фашизм, нацизм, скінхедів, всілякі расові доктрини, імперіалізм... Те, що є зовсім чуже, ба антиукраїнське та антихристиянське -- ніяк не може бути прикладом українському націоналізмові. До таких речей багато хто зі свободівців (але не всі) ставляться не лише позитивно, а й фанатично. Забагато германофілів...

Це суб'єктивна думка. Ідеологи ОУН поділяли і расові, і соцільно-революційні, й імперіалістчиніф ідеї. Читай Дмитра Мирона, Дмитра Донцова, Юрія Липу, Ярослава Стецька, програму ОУН.

Олексій 101 написав:

Я ось чого ніяк не можу зрозуміти...

То попрацюйте над собою.

Цитата:

Свободівці на цьому сайті постійно кажуть про те, що УНТП і різні скіни - це кльово,

Цитаткою не порадуєте для початку? А то з доказовістю як завжди поганенькі справи. А з понятійним апаратом і поготів страшне щось коїться. Змішувати в купу різні поняття, оперувати примітивними ярликами на рівні стінгазети панчішної фабрики....

УНТП--це громадська організація, яка працює у своєму форматі. Жодного стосунку до неї партія не має. Радості їм та бадьорості.

"Різні скіни"--це плід вашої уяви. Насправді існує декілька споріднених за формою та різних за змістом молодіжних субкультур, частина з них має симпатії до ідей інтегрального націоналізму загалом та соціального націоналізму зокрема. Свідомі люди без шкідливих звичок, що виростають із цих субкультур, є природніми прихильниками правого руху.

Цитата:

фашизм і нацизм - круто,

Так.

Цитата:

а фашистський і нациський рухи - взагалі були супер класні в усіх своїх проявах.

Переважною мірою, у міжвоєнний період--на 99,9% так.

Цитата:

Тож чому на виборах Тягнибок казав, що боротиметься за визнання ОУН-УПА як сторони в Другій світовій, що УПА звільнила від німців пів-Західної України???

Вказана теза та безсумнівна героїчна боротьба УПА жодною мірою не суперечать історичній ролі італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму в історії Європи.

Цитата:

Це такий трюк був, щоб в ВР потрапити?

Ні.

Цитата:

Я за вас марно голосував?

Не знаю.

Цитата:

І чому раз ви такі надрадикальні, співпрацюєте з націоналістами УНА-УНСО, "Тризубом", ОУН, ОУН(б), Національним Альянсом, МНК і УНП(!)? Це ж ТАААК нещиро!

Ви, голубе сизий, ухиляєтесь від істини. Точніше, бершете. З жодною з вказаних організацій ВО "Свобода" не співпрацює.

Цитата:

Чому не вступете в спілку з "Кров і честь", УНТП, коваленківським УНСО?

А чому ви в в космос не літаєте чи не займаєтесь добуванням перлин у Чорному морі?

Цитата:

Чому перші почали відмежовуватись од ПУ?

Ми не відмежовувались. Тим більше, не перші. "Патріот України", базований в Харкові (не плутати з класичним "Патріотом", створеним у Львові в середині 1990-х років) в односторонньому порядку припинив співпрацю з ВО "Свобода". Радості їм та бадьорості. Кожному своє.

Цитата:

Піар?

Коли чую про public relations в розумінні непросихаючого шахтаря чи базарної перекупки, робиться сумно. Що зробило з нашими людьми телебачення. "Піар". Повна масакра.

Повідомлень: 320 Звідки: Київ

Олексій 101 написав:

Stem написав:

Олексію, на тебе Майдан погано вплинув. якщо для тебе н-с і с-н одне і теж, тоді з головою маєш проблеми. Лібералізм важко лікується.

Ні. Наразі я кажу не про ідеологію, а про погляди багатьох членів "Свободи" на Гітлера, фашизм, нацизм, скінхедів, всілякі расові доктрини, імперіалізм... Те, що є зовсім чуже, ба антиукраїнське та антихристиянське -- ніяк не може бути прикладом українському націоналізмові. До таких речей багато хто зі свободівців (але не всі) ставляться не лише позитивно, а й фанатично. Забагато германофілів...

Олексію, відкрийте очі, озирніться довкола, почитайте щось окрім газет "Бандерівець" і "Шлях перемоги". І задайте собі кілька питань, приміром, "якщо ідеологія справжньо-націоналістичних організацій така правильна, то чому ж вони знаходяться у такому, м"яко кажучи, скрутному становищі?" або "чи можна перекрученим діаспорним псевдо-націоналізмом повести за собою націю?".

Еволюція від справжнізму до соціал-націоналізму вже пройдена багатьма людьми і її ще пройдуть тисячі і тисячі.

Якщо ніхто не бажає пояснити різницю між НС і СН, то принаймні порекомендуйте праці теоретиків СН, щоб можна було відмежувати від інших течій.

Повідомлень: 376 Звідки: Херсон

Нахтігаль написав:

Насправді існує декілька споріднених за формою та різних за змістом молодіжних субкультур, частина з них має симпатії до ідей інтегрального націоналізму загалом та соціального націоналізму зокрема. Свідомі люди без шкідливих звичок, що виростають із цих субкультур, є природніми прихильниками правого руху.

Люди, котрі виростають з цих субкультур вдаряються у ідеї "слов*янської раси" та "білої єдності". Українським націоналізмом навіть не пахне. Хоча й частенько підмазуються до націоналістів і самі себе інколи такими називають. Абсурд та й годі.

Нахтігаль написав:

Цитата:

фашизм і нацизм - круто,

Так.

Цитата:

а фашистський і нациський рухи - взагалі були супер класні в усіх своїх проявах.

Переважною мірою, у міжвоєнний період--на 99,9% так.

У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД! ОСЬ! „Усе в державі, нічого поза державою...” сказав у міжвоєнний період Беніто Мусоліні. Це був справжній націоналізм. Проте уже тоді ОУН не дуже прихильно ставились до фашиського руху. Я наводив на цьому форумі цитати з їхньої преси.

Тепер скажіть якого дідька отой Мусоліні з Гітлером прийшов в Україну і почав її ділити як йому заманеться і всупереч домовленостям з українцями. Ба більше - розправлятися зі своїми партнерами - ОУН. Це така фашисько-нациська ідейна шляхетність? Така, що варта уваги і ставлення до неї як до прикладу "вдалого" "національного руху"?

Нахтігаль написав:

Вказана теза та безсумнівна героїчна боротьба УПА жодною мірою не суперечать історичній ролі італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму в історії Європи.

"Як можна дивитися на світ, як не з нутра власної нації!", як писав Юрій Липа. Справді! Все що добре для української нації - добро, якщо погане - зло. Це стиль мислення будь-якого патріота.
Якщо нацисько-фашиські ідеї шкодили українству, то це є ідеї зла! Ще трохи й на рівні зі всім московством - царату і большевизмом. І нащо треба викручувати, шукати, підтасовувати? Смисл?[/quote]

Нахтігаль написав:

Ви, голубе сизий, ухиляєтесь від істини. Точніше, бершете. З жодною з вказаних організацій ВО "Свобода" не співпрацює.

Мені аж лінь перелічувати всі незліченні приклади!!! Як сказав ти, друг, - хоч ховайся!

Мда... УНП (ультраліберали) - http://www.rivne.vosvoboda.info/dokument003493.html

Спілка "Українська громада Києва" - це "Свобода" зі всіма перерахованими мною організаціями.

З*їзд у Житомирі на День Соборності України.

Готуючись до виборів Олег Тягнибок особисто вів бесіду про тісну співпрацю з Дмитром Ярошем.

Так, вистачить уже. Ви самі не гірше за мене знаєте які тісні у вас зв*язки зі всіма ними.