«Поэт в России – больше, чем поэт». Росія = СРСР, СНД, РФ.
Те, що він там завжди «под колпаком» спецслужб, зайвий раз підтверджує цю мудру думку. Свій вірш «Я утверждаюсь» П.Г. Тичина писав у кремлівській лікарні, отож був не лише під наглядом лікарів.
Дуже часто вірш Поета буває ще й листом до нащадків. Вони можуть сприймати це послання так , як написано на папері, або так, як, можливо, мислив Поет, сподіваючись, що попри всі цензурні перепони, його зрозуміють саме так, як він хотів.
А втім, в історії бували випадки, коли до однієї мелодії ворожі сторони писали тексти з протилежним змістом і співали – одні про своє, інші – про своє.
От і я вирішив «переспівати» вірш класика на свій лад.
Не забираю права в тих, хто любить свій народ, читати вірш згідно оригіналу.
Та, гадаю, що в Україні знайдуться люди, які погодяться і зі мною.
Сподіваюся, що їх не закидають камінням ті, чия думка не співпадає з тим змістом, який я почув у посланні Поета до тих, хто любить свій народ дещо інакше.
Це не пародія. Це спроба скласти дует з Маестро, в окремих місцях якого ми співаємо різні тексти.
Отже,
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жити —права не питаюсь.
Щоб жити — пута розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Московіє! Мене ти …«визволяла» ,
І ....гнобила моїх дочок, синів !
Багатства наші, клята, розкрадала...
О, як твій дух осатанів!
Ти думаєш — тобою я з'їдаюсь? —
Тож подавись і - долілиць в тріву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звитяжена ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини, жовто-блакитні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
Дітей покваптесь визволять!
_________________ В нашій хаті наша воля,а всім зайдам зась!!!
Ліна
Повідомлень: 4392
Звідки: Київ
Написане:
12 травня 2015, 23:56
Про магічне слово "кацап" від Сашка Лірника
Сашко Лірник. Про кацапського "старшого брата" і вишиті крила
От ніби розумний чоловік,живеш в 21 столітті,інтернет,купу книг прочитав,по світах поїздив,але все життя себе стримуєш,весь час, несамохіть,в ідеологічну колію звертаєш,яку накочували в головах з дитинства школа,агітпроп і телевізор.Насправді є якісь табу- не можна про кацапів казати що вони кацапи,не можна москалями називати,не можна взагалі окремо життя планувати бо тіпа народи-братья.Типу історія спільна,вєлікая пабєда,друзі-родичі,загальнолюдські цінності...
І розумієш що це фігня повна і брехня і шаблони і штампи чужої ментальності,а переступити щось не дає.Якась маленька цяпочка,якась пушинка,але все життя від цієї цяпочки йде не в ту сторону.І попереду якась чорна діра і місце біля параші в завошивленому бараці кацапського раю.
Розумієш, і все ніяк не зважишся розірвати цей безкінечний цикл змія Урубороса,що знов і знов кусає себе за хвоста і водить цілі покоління твого народу шляхом із своєї імперської пащі в свою імперську московську сраку. І розумієш що твої діти ,твоє продовження в цьому світі,твої попередні і прийдешні покоління прирікаються черговим хуйлом до пожиранія цим змієм.І ти ніби вже давно як Кирило Кожум'яка смолою засмолився і коноплями обмотався і булаву від діда-прадіда маєш,а все стоїш і не можеш пробудитися від московських "баюшкі-баю"про "старший братський народ" і "общую судьбу" з кацапами.
А вони,суки,нагліють і нагліють потвори.
Ну а ми побурчим,попсіхуємо і знову заспокоїмся.
Так,трошки там свободівці пошумлять,та й далі тихо.
А блювотиння кацапсько-імперське лізе і лізе як гавно з дріжжями з літнього клозету.
І в кожному телевізорі як не бандарєнка із своїм чорним "робочим" ротом українців обидлячує,так якийсь черговий казьол-царьов-калєснічєнка-шуфрик на трибуні смердить про "прітєснєніє рюськага міра і єзіка".
А ти дивишся на всю цю юхню і відчуваєш себе безсилим,слабким кріпаком і знаходиш прихисток в темних закутках підсвідомості-мол ще трошки потерпи,ще трошки,ось-ось все зміниться....
Це як з парашутом стрибнути- знаєш що треба а страшно той крок зробити.Топчешся перед люком і шукаєш сили і моменту зважитися.
І нарешті-стрибок! І всі страхи позаду.І повернутися вже не вийде ,а попереду-політ в невідомість,але це краще що з тобою було.Попереду- вітер в лице,синє небо навколо тебе і альпійські луги з едельвейсами внизу,на які ти неодмінно приземлишся,впадеш в траву і вдихнеш чисте п'янке повітря волі.
Летиш і смієшся і плачеш,але це твій сміх і твої сльози,а не маска раба, підлабузника і нікчеми,який терпить знущання заради шматка гіркого хліба.
І ти розумієш ,що не має значення чи долетиш чи розіб'єшся,а має значення лише те,що твої діти ніколи не будуть рабами їхніх дітей.
І має значення що ти вже не боїшся і не брешеш сам собі і називаєш ворога ворогом,виродка-виродком,а батьківщину Україною.
І от воно.
Нарешті !
Раптово,неочікувано,як і всяке чудо.
В огні ,окрадена, збудилася!
Заревів та застогнав Дніпро широкий,завив сердитий вітер.
В вогні і диму,під кийками і пострілами,на крижаних барикадах із дерев'яними щитами своїх дітей-оборонців.
Тяжко,з розкачкою і ваганнями,країна відважилася,напружилася і вистрибнула.
Вистрибнула,обдираючись до живого м'яса об гострі краї пробоїни в борту палаючого літака.
Вистрибнула в останній момент перед загибеллю із вікового рабства і брехні.
І щосекунди розходиться шлях і збільшується відстань із тим іржавим літаком,розписаним під хохлому кумачами,зірочками і двоголовими орлами-мутантами,який уже зірвався в круте піке.
Лічені миті лишилися до того,коли цей божевільний апарат закінчить свій закручений штопор на гострих скелях історії.І тільки смердючий чорний слід в небі і розкидані шматки обшивки перемішані із імперським чорносотенним лайном будуть нагадувати про кривавого крилатого люципера,що до станньої секунди уявляв себе Богом.
І смішні стали всі потуги північних дикунів нав'язувати нам своє бачення світу,історії і претензії на "братство" і "старшинство".Спершу нехай воші із голови повибирють,навчаться працювати, не красти і не гадити у порядних людей під порогом.
І не соромимся ми вже нашої мови ,наших чубів козацьких і наших вишиванок,які у нас у кожного вишиті під шкірою.
А діти наші будуть знати свою історію,яка пишеться зараз і своїх героїв,і свої перемоги і свої пісні,що співаються мовою волі і честі.
І летимо ми високо в синьому-синьому небі над золотими полями пшениці і соняшника.
І не впадемо і не розіб'ємося ніколи,бо за спиною не парашут а крила Небесної Сотні,вишиті хрестиком червоними і чорними нитками.
http://stepom.livejournal.com/528002.html
Абрам
Повідомлень: 39
Звідки: Ізраїль
Написане:
11 липня 2017, 14:25
Скажіть, будь ласка, чи є український ресурс, де можно розмісти свої літературні твори з одночасним одержанням Свідотства про публікацію?
Я знаю про Прозу.ру, але хочу надрукувать твори на українскій мові на українському ресурсі.
Буду вдячний за відповідь.
_________________ Слава Україні
Леонід Шокало
Повідомлень: 1561
Звідки: Холмщина
Написане:
05 серпня 2017, 16:24
Абрам написав:
Скажіть, будь ласка, чи є український ресурс, де можно розмісти свої літературні твори з одночасним одержанням Свідотства про публікацію?
Я знаю про Прозу.ру, але хочу надрукувать твори на українскій мові на українському ресурсі.
Буду вдячний за відповідь.
Я не можу підказати.
Натомість пропоную свій переклад дуже чудової пісні, яку співають болгари, серби по-москальськи. А мелодія - жидівська
Мама тихенько говорила:
"Чому батьківський дім залишив?"
Ловив жар-птицю в високім небі,
Упав на камні я без сил.
Знаю провину. В рідну хатину
Я повернувсь, твій блудний син.
Мама тихенько говорила:
"Чому залишив давніх друзів?"
Пробач же, мамо, мої дороги,
В чужій країні довша ніч.
В путі далекій не вистачало
Найкращих друзів, певна річ.
Мама тихенько говорила:
"Чому залишив наречену?"
Я, лобур, бачив жінок красивих,
І в цьому, мамо, моя вина.
З чужих тенетів прийшов я, грішний,
Сюди, де жде мене вона.
Мама тихенько говорила:
"Чому забув пісні народні?"
Пробач, матусю, пісні чужинські
В чужій мордорській стороні
Я всі забув їх, і слава богу,
Не знадобляться більш мені.
Мама тихенько говорила:
"Чому батьківський дім залишив?"
Ловив жар-птицю в високім небі,
Упав на камні я без сил.
Знаю провину. В рідну хатину
Я повернувсь, твій блудний син.
_________________ "Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
Леонід Шокало
Повідомлень: 1561
Звідки: Холмщина
Написане:
13 серпня 2017, 15:09
Ще один переклад. Пісня із совєцьких часів. Думаю, що кубаньська. З москальської...
Будьте здорові і будьте багаті,
А ми від’їжджаєм до дому, до хати.
Ми славно гуляли на вашому святі,
Ніде не стрічали гарнішого свята.
Як в вашій громаді широкеє поле,
Нехай же для щастя цвіте ваша доля.
Хай будуть в ставочку прозорії води,
Хай плавають в ньому гусей хороводи.
Щоб жито на полі весь час колосилось,
Щоб сало в коморі не переводилось,
В печі щоб шипіли улюблені шкварки,
А стіл для гостини не був би без чарки.
Щоб вас навіщали лиш добрії гості,
Щоб люди ніколи не мали би злості.
Щоб працею вашою в вашій громаді
Всі були щоденно по-справжньому раді.
А ще побажаєм, весною чи в осінь,
Лелека дитинку щоб в хату приносив.
Якщо ж, дай біг щастя, і двійко прибуде,
Ми будем радіти: «Щасливії люди!»
Так будьте здорові і будьте багаті,
А ми від’їжджаєм до дому, до хати.
А ми від’їжджаєм до дому, до хати.
До дому, до хати.
Так будьте здорові і будьте багаті,
А ми від’їжджаєм до дому, до хати.
_________________ "Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни!
